Особливості звернення стягнення на заставлене майно
Вирішення спору судом не завжди є завершальною крапкою в історії відновлення порушених прав. Часто перед нами постає наступна, іноді навіть більш важка задача — виконання рішення суду.
Виконання рішення суду можливе в добровільному порядку. В іншому разі судове рішення виконується в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
В цій статті мова піде про одне з можливих ускладнень примусового виконання рішень — звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Виникають випадки, коли пошуки державного виконавця, при чому як завжди дуже розтягнуті у часі, не дали позитивних результатів, окрім лише одного — виявилося, що боржник є власником майна, яке знаходиться у заставі, наприклад, банку — цивільна застава. Тобто стягувач не є заставодержателем, а заставлене майно забезпечує виконання зобов’язання вашого боржника перед іншим кредитором. Часто в такому разі ми стикаємося з бездіяльністю державних виконавців.
Однак вказане утруднення не є чимось занадто важким. В даному випадку звернення стягнення на заставлене майно можливе і має проводитися!
Порядок звернення стягнення на заставлене майно визначено ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Як правило, державного виконавця зупиняє ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача — заставодержателя.
Проте ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:
виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Кожна з наведених умов є достатньою самостійно, необхідності в їх сукупності немає.
Таким чином в описаній ситуації перед виконавцем, стягувачем постає завдання — встановити або те, що право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, або те, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Щодо першого, то для цього достатньо ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження. Відповідно до ст. 111 Закону України «Про виконавче провадження» складності тут немає.
Щодо другого, то тут знову прийдеться почекати.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються відповідні утримання (ст. 43 Закону), після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів.
Успіху вам у нелегкій справі відновлення порушених прав!
Вирішення спору судом не завжди є завершальною крапкою в історії відновлення порушених прав. Часто перед нами постає наступна, іноді навіть більш важка задача — виконання рішення суду.
Виконання рішення суду можливе в добровільному порядку. В іншому разі судове рішення виконується в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
В цій статті мова піде про одне з можливих ускладнень примусового виконання рішень — звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Виникають випадки, коли пошуки державного виконавця, при чому як завжди дуже розтягнуті у часі, не дали позитивних результатів, окрім лише одного — виявилося, що боржник є власником майна, яке знаходиться у заставі, наприклад, банку — цивільна застава. Тобто стягувач не є заставодержателем, а заставлене майно забезпечує виконання зобов’язання вашого боржника перед іншим кредитором. Часто в такому разі ми стикаємося з бездіяльністю державних виконавців.
Однак вказане утруднення не є чимось занадто важким. В даному випадку звернення стягнення на заставлене майно можливе і має проводитися!
Порядок звернення стягнення на заставлене майно визначено ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Як правило, державного виконавця зупиняє ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача — заставодержателя.
Проте ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:
виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Кожна з наведених умов є достатньою самостійно, необхідності в їх сукупності немає.
Таким чином в описаній ситуації перед виконавцем, стягувачем постає завдання — встановити або те, що право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, або те, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Щодо першого, то для цього достатньо ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження. Відповідно до ст. 111 Закону України «Про виконавче провадження» складності тут немає.
Щодо другого, то тут знову прийдеться почекати.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються відповідні утримання (ст. 43 Закону), після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів.
Успіху вам у нелегкій справі відновлення порушених прав!
Сметана Василь — юрисконсульт
Юридичного об’єднання «СН-груп»
Пн 26 Червня 2006р. 10:37
Коментарі (0)
